Глава ХІ. Знову біля вогнища.

Незнайомець знову замовк, чергова частина історії була закінчена. Те, що ми почули, відрізнялися від того, що ми чули до цього, і все ж від цієї історії віддавало чимось знайомим. Прекрасна ельфійка, що знаходилася серед нас, була зворушена до глибини души, сльози котилися по її щоках. Ніч укутала нас у свої обійми. Затихли звірі у лісі, вітер перестав шелестіти у деревах, навіть журчання струмка стало м’яким і ледь чутним. Здавалося, що усе живе навколо слухало історію незнайомця.

- «Отже, чи не смішно, що нижча із рас, люди, у результаті досягла більшої влади, чим усі інші раси? Я розповім вам, у чому секрет – у людській силі духу. Навіть Боги не могли уявити собі, що люди коли-небудь зможуть правити світом».

- «Що ж, тепер я розповім вам історію найвидатнішого людського королівства, що коли-небудь існувала на землі. Це історія людей, що повторили шлях Гігантів».

Глава ХІІ. Переписана історія.

Людські королівства у примітивній формі зародилися ще у часи битви із орками та ельфами. Кістяк був складений із Клану Афена і наймайстерніших магів тих часів. Ця група була найвпливовішою, і вплив свій насаджувала насиллям і погрозами, що час від часу призводило до озброєним конфліктам. Лідер Арфена, Шуніман, у підсумку навів порядок, об’єднавши землі, що тепер відомі як Аден та Елмор. Своє королівство він назвав Елмореден і піднявся на престол, щоб стати імператором і змінити корону із трьох віток дерева на корону із золота та коштовностей. У вченнях своїх послідовників Шуніман унаслідок став практично Богом.

Імператора хвилювало одне питання: термін життя людей був коротким. Той факт, що Грен Каїн, Бог смерті та розрухи, являвся їх творцем, розвив у людях деякий комплекс неповноцінності, наряду із історією про створення людей із залишків інших рас. Усе це доставляло новим керівникам світу мало задоволення. Тепер, створивши нове королівство, люди мали потребу і у новій міфології, новій історії їх роду, яка б доводила їх благородне походження. В кінці кінців, провівши релігійну багато масштабну реформу, Шуніман відкинув поклоніння Грен Каїну і зробив Ейнхазад Богинею та покровителькою людського роду.

Міф та історія змінилися. Змінилося відношення до тих, хто проповідував чорну магію та послідовникам Грен Каїна – тепер вони жорстоко переслідувались. Релігійна реформа тривала на протязі деяких поколінь. Це привело до того, що в умах людей остаточно утвердилася віра в те, що та, яка їх створила, була Ейнхазад, а Грен Каїн – був усього лише Богом зла. Коли він дізнався про це, він лише розсміявся.

- «Навіть якщо вони не будуть служити мені, я не буду сердитися на них. Але невже вони настільки дурні, щоб намагатися обхватити небо руками?»

Глава ХІІІ. Елмореден і Періос.

У той час, коли королівство Елмореден у голові із імператором Шуніманом росло і процвітало, область під назвою Грація, за морем, все ще здригалася в агонії безладу.

Географічно цей регіон був дуже різноманітним та небезпечним. І хоча багато воюючих людських угрупувань боролися за владу, жодна із них не була настільки сильною, щоб об’днати усіх у єдине королівство. Територію регіону роздирали лише невеликі конфлікти, які дуже рідко переростали хоча б у подібність масових битв.

Але настав той день і час, коли усі розрізнені угрупування вимушені були під єдиними знаменами – заради однієї мети – вистояти проти величезної армії Елморедена, що пішла на Грацію війною. Багато знаті та аристократії пало у тих битвах. Ті ж, хто зумів вижити, посилилися та загартувалися.

У кінці кінців, напад був відбитий, але втрати були величезні. Урон, який був отриманий, став поштовхом до створення єдиного у регіоні королівства – названого Періос.

Але протистояння продовжувалося. Королівство Елмореден, що було засновано першим, і яке мало переважаючі воєнні ресурси, мало незрівнянно більше шансів на успіх. Однак Періос також мав деякі переваги. По-перше, море, що відділяло одне королівство від іншого, стримувало атакуючих, а по-друге, люди Періосу мали дуже потужні артефакти, що залишили на їх землі Гігантами. Ці реліквії могли бути використані і у військових цілях, причому із величезним успіхом. І сталося так, що, навіть маючи прекрасну армію, королівство Елмореден не змогло поневолити Періос.

Глава XIV. Белет та башта слонової кістки.


У королівстві Елмореден розташовувалася башта слонової кітки, установа, основним заняттям якої було вивчення магії. Маги башти направляли усі свої зусилля на відновлення, вивчення та покращення магії древніх Гігантів. Їх магічне майстерство досягло небачених висот, і одного разу їх вплив у королівстві досяг рівня впливу імператора Елморедену. Серед магів башти був один з ім’ям Белет, найсильнішого із магів і одного із найвеличніших геніїв, що коли-небудь жили на землі. Магія гігантів настільки затягнула його, що через деякий час він познав практично усі її таємниці. Однак ця магія була проклята, і тому непридатна для людей. Амбіційність та жага до влади оволоділи Белетом. Занепокоєні таким поворотом дій, маги башти та верхівка королівської родини вирішили об’єднати свої сили, щоб позбавитися від Белету. Але здійснити це було непросто – Белет був надзвичайно сильним у мистецтві темної магії. У підсумку у магів башти слонової кістки не залишилося вибору, і вони використали заборонену чорну магію, щоб, подавивши силу Белету, заманити його у пастку і заточити у темницю у підвалах башти. Але, не дивлячись на те, що його охороняли і воїни, і маги, він все ж таки зумів вирватися із магічних та фізичних оков та збігти. Він відправився на Острів Границі Аду, щоб повернути собі колишню силу і продовжити захватувати землі. Магічна пастка, що була розставлена для Белета, призвела до катаклізмів у північній частині регіону, нині відомої як Глудіо. Земля була випалена магією, і багато людей загинуло, коли було вимовлено заклинання. Королівство поклало усю вину на Белета, об’явивши його дияволом у людському обличчі.

Глава XV. Розбіжності ельфів.

Приблизно у цей же час в ельфійських лісах відбулися великі зміни. Втративши контроль над континентом, ельфи втратили пильність і практично перестали скриватися. Вони забули про те, що коли бажали безроздільно керувати над іншими, і жили тепер в гармонії із собою та оточуючим світом. Серед загальної маси ельфів, що називали себе деревинними, виділялася група коричневих ельфів. Вони наполягали на тому, щоб продовжити боротьбу за владу, нехай навіть використовуючи заборонену чорну магію. Однак інші ельфи не розділяли цих поглядів.

Одного разу серед коричневих з’явився маг людей, і, наблизившись до їх лідера, сказав:
- «Ви бажаєте власті і могутності. Але деревинні ельфи побоюються того, що ви отримаєте велику силу. Ви заслуговуєте на цю силу. А їх хвилює лише їх власна безпека. Вони бояться вас, бояться людей. Саме ці страхи і призвели вас, ельфів, до вашого нинішнього занепаду».

Лідер коричневих ельфів запитав:
- «Хто ви така, людина? І що тобі потрібно серед нас?»
- «Моє ім’я Даспарион, я звичайний маг. Але я володію силою, що так необхідна вам. Я можу допомогти вам задовольнити ваші амбіції: а у обмін ви маєте допомогти мені».
- «І чим ми можемо допомогти тобі?»
- «Я хочу лише одного – дізнатися про секрет вічної молодості». Ледве помітна посмішка торкнулася його обличчя.
- «Нехай я і володію мистецтвом магії, але я усього лише людина і трок мого життя не настільки довгий, як хотілося б. Отже, яким буде ваше рішення? Ми можемо допомогти один одному заволодіти тим, що бажаємо».

Коричневі ельфи дуже хотіли отримати знання чорної магії Даспариону, і тому погодилися на його пропозицію. Даспарион навчив їх усьому, що знав сам, а у нагороду отримав секрет безсмертя. Задоволений, він покинув ліс. Коричневі ельфи об’явили своїм новим покровителем Грен Каїна, Ейнхазад залишилася покровителем деревинних. Деревинні ельфи були розгнівані такою поведінкою коричневих, і поміж них зав’язалася боротьба. У вирішальний момент, коричневі ельфи використали смертоносне заклинання чорної магії, щоб знищити деревинних ельфів. Ті, агонізуючи, усе ж таки встигли накласти прокляття на коричневих ельфів, що перетворило тих у расу темряви, відому усім, як раса темних ельфів.

<назад> <зміст> <далі>