Глава XVI. Кінець золотого віку.


Золотий вік для Елморедена наступив через сто років після його заснування, у період правління імператора Баюма. Маючи величезну харизму та неперевершеними лідерськими здатностями, Баюм зумів створити найсильнішу армію у історії королівства. Ця армія вигнала орків із північних частин Елмору у Чорні ліси, пізніше відомі як Королівство Орків. І крім того, армія Баюма періодично атакувала королівство Періос, відвоювавши, у кінцевому рахунку, південну частину Грації. Постарівши, Баюм втратив цікавість до завойовування. Він направив сили королівства на зведення башти дуже складної конструкції, яка уходила у небеса.

- «Мене бояться усі ті, хто живе на континенті, від півночі до півдня, від заходу до сходу! Я керую десятками тисяч життів одним лише помахом руки, одним дарую життя, іншим – смерть. Моя влада абсолютна. Одного я не можу винести – того, що влада ця закінчиться з моєю смертю! Тому я повинен попросити у богів безсмертя та правити своїм народом нескінченно!»

Тридцять років будувалася башта Баюма. Він хотів використати башту, щоб піднятися до богів і отримати у них секрет безсмертя. Коли ж він добрався на самий поверх, то боги сказали йому наступне:

- «Людина, як ти посмів піднятися сюди і просити нас про вічне життя для тебе? Невже урок Гігантів нічому тебе не навчив? Що ж, раз твоє бажання – вічне життя, ми дамо її тобі. Але тільки ти ніколи не зможеш покинути цю башту».

Баюм накликав на себе гнів Богів і залишився, навічно, заточеним на самому верху своєї башти. Після раптового зникнення імператора на землі почалася паніка. Родичі імператора, його колишні соратники і багато численна аристократія – усі хотіли зайняти місце імператора на троні. Це ослабило королівство, яке вже було послаблене із-за будівництва башти. Конфлікт тривав довго, і у підсумку королівство, яке процвітало більше ста років, прийшло до занепаду. На протязі наступних двадцяти років, королівство знаходилося у плачевному стані.

Глава XVII. Костер.

Те, що ми слухали, подобалося нам все менше і менше. Ми нічого не знали про цього незнайомця, як не знали причини, по якій він розповідав нам усе це. І все ж ми слухали його, нездатні озирнутися чи поворушитися, немов якась невідома сила стримувала нас. Незнайомець поводив себе так, немов нас і поруч не було. Зібравши сухі вітки, він кинув їх у погасаюче полум’я. Язики полум’я, вже практично невидимі, піднялися увись з новою силою. Навіть не поглянувши у нашу сторону, людина заговорила знову.

- «Моя розповідь практично закінчена. Історія, яку я вам розповім, повинна бути вам знайома – боротьба людей, що триває і по цей день. Це історія континенту після падіння Елморедена».

Глава XVIII. Битва за континент.


Занепад Елморедену сприяла б розквіту Періоса, якщо б не епідемія чуми, що на двигалася зі сторони Грації на південь, і не руйнівний холод, що прийшов із півночі. Спочатку пав Елмореден, а потім і Періос. Після падіння цих, колись великих королівств, на землі запанував хаос. Людська аристократія роздирала сама себе, дрібні групи боролися за владу, а деякі із них навіть прибігали до допомоги інших рас, даруючи їм землі у обмін на воєнну підтримку. Орки скористалися можливістю, що їм представилась і отримали деяку кількість землі. Звідси вони розпочали наступ, реорганізувавши свої армії, і скоро північна частина Елмору була під їх контролем. Але бої між благородними та низькородними орками все ж послабили перших. Між ельфами та їх темними побратимами також точилися жорстокі бої, яким не було видно кінця. Що ж стосується дварфів, то ті не з’явилися серйозною переграною для армії орків і були з легкістю відкинуті назад. І тут у світі з’явилася нова сила – впливова груп а людей, відома як королівство Елмор. Вони заявили, що являються прямими наслідками імператора Елморедена, правда то була чи ні, але їм повірили, тому що правдою сили та сталі, вони володіли точно. Орки і люди зійшлися у широкомасштабних битвах по всьому континенту. Війна ця тривала багато років, і коштувала вона обом сторонам дуже дорого. Однак переможцями із неї знову вийшли люди, а орки відступили у свої землі, точити свої сокири і готуватися до помсти. Тих небагатьох дварфів, що вцілили, люди вислали із континенту у гори. Тепер, хоча армія Елмору зменшилася у розмірі, вона взяла під контроль усі північні землі та відправилася на південь, щоб об’єднати усіх під своїми знаменами. Але об’єднання розділеного континенту не сталося. Орен, найбільш могутнє північне королівство, відбило напад Елмора за допомогою сильних магів та тренованих бійців. Армія Елмора була занадто слабка для протистояння. Під захистом Орена процвітало багато північних королівств, які пізніше почали об’єднатися у деяку подібність нації. У цьому союзі усе було збалансовано і виважено, тому північні землі процвітали.

Глава ХІХ. Розквіт двох королівств.

Декілька поколінь тривали війни, доки з пучини хаосу не повстала Грація, щоб привести усіх до єдності. Людина із ім’ям Паріс, що володів великою силою та військовою майстерністю, прославив себе та своїх людей, виграючи численні битви і завойовуючи землі у ім’я Бехейма. Паріс став легендою, коли він та його армія зустрілися із горцями Квосера. У відчайдушній битві із Тором, кращим воїном Квосера, Паріс завдав супротивнику вирішальний удар.

Тор, що ніколи не програвав, вимовив:
- «Чи людина ти на самому ділі? Така сила і швидкість!»

Стоячи над поверженим ворогом, Паріс окинув поглядом поле битви і відповів:
- «Я лише хочу об’єднати ці землі. Хоробрий воїн півдня, приєднайся до мене, і разом ми знищимо тих, хто буде протистояти нам».

І Паріс повів лицарів «Білого Яструба», лицарів «Повітря» та горців, що приєдналися до них через землі Грації, перемігши багатьох на своєму шляху і захватив стільки земель, що Бехейм збільшилася у п’ять разів по зрівнянню із булими межами. Скоро Паріс силою повалив правителів та зійшов на трон. Тим часом, у південних землях з’явився новий лідер. Харизматичний та упевнений у собі, чоловік з іменем Рауль, збирав нову силу під своїм прапором. Полум’яні промови Рауля розбивали його противників вщент – і не гірше, ніж це могли зробити меч або булава.

Ось про що він казав на своїх виступах:

- «Керівники земель! Невже ви не бачите, що коїться поза ваших земель? Вороги готуються виступити проти нас, доки ми говоримо! Королівство Елмор давно бажає наших земель і скарбів і лише чекає зручного часу для нападу. А якщо і Грація вирішить напасти, то ми пропали! У нас немає вибору – нам необхідно об’єднати наші сили, щоб бути готовими до війни».

Спочатку Рауль об’єднався із своїм союзником Інадрилом, і землі ці отримали назву Аден. На відміну Парісу, Рауль проводив не насильницьку політику і з легкістю приєднав до Адена землі Гіран та Діон. В Орені Рауль несподівано зіткнувся із опором його планам. Орен не хотів визнавати ніякого іншого лідера, окрім власного. У підсумку це призвело до війни, переможцем з якої вийшло королівство Аден. Королівство Глудіо добровільно склало зброю і приєдналося до Адену, завершивши тим самим об’єднання. Згодом, Рауль став відомим як «Король Єднання».

Глава ХХ. Наслідники.

Незабаром після об’єднання Адена, Грація остаточно укріпилася, коли останній противник Паріса упав замертво до його ніг. Паріс перемістив столицю в Арпеніно та реорганізував структуру королівства. Аден, із успіхом відбивши напад Елмора, довів, що із ним слід рахуватися. Однак незабаром Аден посягла трагедія – раптова смерть Рауля.

Відчувши, що настав відповідний момент для нападу, Елмор знову напав, на цей раз із півночі. Наступник Рауля, Трабіс, утримував нападаючих, але незабаром скінчався від невідомої хвороби. Наступним претендентом на трон був шістнадцятирічний Амадео.

Почувши про це, Паріс вигукнув:
- «Самі небеса допомагають королівству Грації! Шістнадцятирічний король? Це буде крахом королівства Аден!»

Але Паріс сильно недооцінив молодого Амадео. Хлопчик одержав перемогу над Елмором у крупно масштабній битві. Паріс відчув, що можливість захопити Аден вислизає із його рук. Ігноруючи усі поради, включаючи навіть його праву руку, радника Ділліоса, Паріс почав масивний наступ на Аден на землі й на морі. Результат був неймовірним. Естер, вигнаний король Елмора, приєднався до Адену, із яким його батько ворогував на протязі багатьох років.

- «У тебе немає гордості? Ти повинен був впасти на свій власний меч за те, що став на сторону ворога свого батька!»

Естер пропустив тираду мимо ушей і відповів:
- «Про дитинча можливо поклопотатися пізніше, але доки моя головна мета – ти».

Битва на Кіранській землі стала поворотною подією у цій війні, коли воїни Грації, зранені й деморалізовані, повернулися на батьківщину ні з чим. Невдача у цій війні глибоко поранила гордість Паріса, який до цього не знав ціну поразки. Трохи згодом Паріс захворів і незабаром помер. Наслідником трону Грації став Карнарія – людина квола, яку багато хто вважали нездатним керувати королівством. Кукарус кинув йому виклик, вирішивши сам зійти на трон. Ділліос, колишній радник Париса, підтримав його, і той став набирати відомість серед людей Грації. У підсумку, він та Карнарія розділили королівство на два табори. Південна та Північна Грація стали найзлішими ворогами, направивши усю енергію на протистояння одна одній.

Ці новини обрадували Амадео, який використовував паузу у війні для посилення й укріплення королівства Аден. Завдяки його зусиллям, Аден, Елмор та Грація заключили мирний договір.
Настав нелегкий вік миру.

Епілог.

Коли незнайомець закінчив, почало світати. Тривала ніч пройшла, прорізався у небі, що яснішало, світанок. Костер давно затух, залишивши лише тліючу золу. Розповідач запалив трубку і зробив глибоку затяжку.

- «Отже, моя історія закінчена. Пройде час, і, можливо, вона продовжиться? Як знати, може, і Ваші імена коли-небудь будуть у моїй історії?»
Ранкове світло осяяло усе навкруги. Несподівано я відчув хвилювання. Так, ніби щось важливе проходить повз мене. Мені коштувало деяких зусиль заговорити, і я спитав:

- «Хто ви? І чому розповіли нам усе це, і звідки ви все це знаєте?»

Людина мовчки піднялася. І як тільки він встав у повний зріст, він розпочав зростати! Доки він сидів, він був нормальних розмірів, але зараз він був насправді величезним – майже двадцять футів увись – і тінь від нього закривала усю нашу компанію. А потім він повільно почав зникати! Розчиняючись, наче у тумані, при раптовому пориві вітру він улетів геть наче пил.

Він не відповів мені тоді, однак я вважаю, тепер я знаю, ким він був. Він знав так багато і так детально описував деякі речі. Це міг знати лише той, хто існував із самого початку світо створіння, творець світу і, можливо, людства…

<назад> <зміст> <далі>