Глава VI. Кінець Віків.

У момент, коли обрушився із небес вогонь, Гіганти зрозуміли, яку жахливу помилку вони допустили. Застосувавши усю свою силу, Гіганти піднялися увись, щоб втихомирити «Молот Відчаю», але їх зусиль вистачило лише на те, щоб лише трохи здвинути його. Молот продовжував осипати землю вогнем. Цього вистачило, щоб розрушити величезне місто світу; також загинуло багато живих істот. Величезний отвір, що утворився у земній товщі, захлеснуло страшенної сили хвилею. В кінці на землі не залишилося практично жодного Гіганта.

Ті, що змогли вижити, збігли на схід, щоб уникнути гніву Ейнхазад. Їх маршрут був схожий на той, що вибрала Шилен у свій час. Ейнхазад продовжила переслідування і знищувала Гігантів один за одним, спопеляючи їх смертоносними блискавками із небес. Ті ж, що залишилися у живих, тремтіли від страху та зверталися із мольбами до Грена Каїна:

- «Грен Каїн, Грен Каїн! Ми усвідомили, що вибрали невірний шлях. Тільки Ви можете зупинити гнів та безумство Ейнхазад. Не дозволяйте нам загинути, нам, хто був народжений від самих Богів, нам, наймудрішим та найсильнішим істотам на світі!»

Раптово Грен Каїн відчув сильне відчуття жалості до цих нещасних істот. Він вирішив, що Гіганти вже достатньо натерпілися та визнали свою помилку. Він підняв увись найглибші води Північних морів, тим самим, перегородив шлях Ейнхазад. Ейнхазад у гніві закричала:

- «Що це? Хто посмів зв’язуватися зі мною? Єва, моя кохана дочка, забери негайно воду, що перегороджує мені шлях або ж приготуйся повторити участь своєї старшої сестри!»

Налякана Єва негайно виконала приказ матері. І Ейнхазад продовжила своє переможне дійство, винищуючи на своєму шляху усіх Гігантів. І Гіганти знову розпочали просити про допомогу:

- «Грен Каїн! Найсильніший з Богів! Ейнхазад продовжує знищувати нас, пожалійте та врятуйте нас!»

Грен Каїн підняв увись товщу землі, на якій знаходилися Гіганти. Величезна круча перегородила шлях Ейнхазад, вона закричала гучним голосом:
- «Мафр, моя кохана дочка! Хто сміє зв’язуватися зі мною? Опусти негайно землю на відведене їй місце! Або приготуйся до участі своєї сестри!»

Злякавшись цих слів, Мафр спробувала здвинути землю, однак Грен Каїн зупинив її.

- «Ейнхазад, чому ти не зупиниш свій гнів? Увесь світ знає твою злобу і тремтіть перед твоєю люттю. Мудрі, але глупі Гіганти і так вже заплатили величезну ціну за свою помилку. Тільки поглянь! Раса гордих та благородних істот – що колись правила світом – тепер знайшла собі пристанище на вузькому клаптику землі. Більше вони не зможуть кинути виклик Богам. Це місце назавжди стане місцем їх ув’язнення. Вгамуй свій гнів, твоя помста сталася!».

Ейнхазад не могла не послухати його та діяти проти волі Грен Каїна – він володів рівними із нею можливостями. Вона вирішила, як сказав Грен Каїн, залишити Гігантів на тому клаптику землі, щоб ті замолювали свої гріхи. Полювання було закінчено і Ейнхазад повернулася додому. Унаслідок, Ейнхазад рідко втручалася у те, що коїлося на Землі, так вона глибоко розчарувалася у створіннях, що її населяли. Грен Каїн також погодився не показуватися там.

Вік Богів підходив до свого фіналу.


Глава VII. Повертаючись до багаття.

Незнайомець раптово припинив розповідь. Знаходячись під враженням від почутого, ми сиділи мовчки, доки він розповідав нам тайни історії світу. Його голос, хоча і був м’який, проник у саму глибину нашої свідомості – так – ніби це було деяке чарівництво. Міф, що він розповів, у корні відрізнявся від того, який знали ми, однак заперечень не було. Ми, загартовані сильні воїни, прониклися благовійним трепетом до цієї людини і навіть трохи побоювалися його.

Раптом поблизу змахнула крилами сова, і ми здригнулися від несподіванки. Незнайомець посміхнувся, підняв ледь тліючу трубку до губ і продовжив розповідь.

- «Не відкидайте мою історію про Богів тільки лише тому, що вона відрізняється від тих, що чули Ви. Можливо, поет, що мандрує, ближче до істини, ніж усі ваші священики. Історія Богів – бажання Богів, не людей. Як тоді прості священики можуть знати правду? Слухайте уважно, я продовжу історію. Історію світу після зникнення Богів. Вашу історію».

Глава VIII. Наслідки.

Тепер, після раптового зникнення Гігантів, по всьому світу царила паніка та безлад. Звичний хід речей був порушений, раси ельфів, темних ельфів, дварфів та людей отримали несподівану свободу і разом з нею необхідність самим виживати у величезному світі. Перед ними лежав світ, напівзруйнований та розорений молотом відчаю. Багато хто загинув під час лиха, яке визвала Матір Творення, але ще більше загинуло під час хаосу та безладу, що послідував за цим. Раси звернулися до Богів із палким закликом про допомогу, але відповіддю була тиша. Контроль над ситуацією першими узяли ельфи, так як саме вони займалися політикою у часи Гігантів. Ельфи досягли успіху у ділі воз’єднання рас, та на протязі деякого часу у мірі настала згода. Але час ішов, і з його течею вияснилось, що ельфам не дано настільки ефективно керувати іншими, як у свій час Гігантам. Першими незадоволеними були орки:

- «Хто сказав, що ельфи сильніші за нас? Ніхто! Чи мають вони право керувати нами? Ні! Не бувати тому, що створіння більш слабкі, ніж ми, будуть стояти вище за нас!»

Військовий потенціал орків був дуже великий, і ельфи, що мирно існували, не могли стати достойним противником для гордих та безстрашних оркських воїнів. Орки діяли миттєво, і скоро більша частина землі належала їм, ельфів вони відтіснили у кут континенту. Там ельфи попросили підтримки у дварфів, які, маючи багато ресурсів і чудову зброю, мали шанс вистояти проти орків.

- «Раса землі», кричали ельфи, «ми просимо у вас допомоги. Безжальні ороч’ї орди перевершують нас по силі. Ми можемо боротися проти них разом – і тоді у нас буде шанс!»
Але дварфи байдужо відмовили їхнім проханням про допомогу. Їм здавалося, що орки тепер переможці, а раз так, то навіщо прагматичним та обачливим дварфам зв’язуватися із тими, хто програв? Ельфи таким поворотом подій були розгнівані, але змінити нічого не могли.

Наступною расою, до якої ельфи звернулися за допомогою, була раса повітря – артеас. Їх навички розвідки та атаки із повітря були б достатніми для одержання перемоги над орками. Ельфійська делегація відправилася на край землі шукати допомоги у артеас.

-« Раса повітря, ми просимо у вас допомоги! Орки варварські пригноблюють нас. Якщо ми об’днаємось, ми зможемо надати їм такий урок, якого у них ще не було!»

Але, як завжди, артеас не цікавили політичні та воєнні конфлікти. Вони залишилися нейтральними і ще краще сховалися від сторонніх очей. Ельфи були у відчаї.

- «На жаль, ніхто не прийде нам на допомогу! Невже це кінець? Невже брудні орки будуть керувати світом і вимагати слави та багатства, як належного їм?»

Глава ІХ. Новий союз.

Знехтувані обачливими дварфами та байдужими артеас, ельфи були, як і раніше, одинокими у боротьбі проти орків. У відчаї вони оплакували свою долю, як раптом серед них з’явився незнайомець і пав перед королем ельфів ничком. Король підійшов до незнайомця ближче, щоб через мить зрозуміти, що перед ним – предводитель людей. На голові у людини була корона із трьох гілок.

- «Хто явився до нас? Невже це предводитель людей, цих низьких створінь?»

Король був здивований:

- «Ти прийшов посміятися над нашою бідою?»

Людина схилила перед королем голову і промовила:

- «Ні, о мудрий король. Ми прибули із пропозицією про допомогу. Може бути, наші скромні сили зможуть бути вам корисні?»

Ельфи зраділи такому повороту подій, і хоча люди були глупими і слабкими, їх величезна чисельність могла стати корисна у бою.

- «Що ж, ви можете нам бути корисними». Король погодився без роздумів.

- «Ви нікчемні істоти, однак, лояльні і готові віддати свої життя за нас у бою. Це похвально і я приймаю вашу пропозицію».

Король людей знову пав ничком перед королем ельфів, потім підняв голову і їх погляди зустрілися.

- «О найблагодатніший із ельфів», сказав він, «ми, люди, просимо виконати одне лише наше прохання, перед тим як ми розпочнемо боротьбу заради перемоги ельфів. Ми надто слабкі. Ми не встоїмо проти орків, і тому просимо тебе дати нам силу встояти проти них. Ми просимо тебе навчити нас ельфійської магії».

Ця зухвала пропозиція повергло ельфів у сум’яття. Навчити людей їх магії? Ніколи! Ельфи вже були готові спепелити нахабу, але тут у справу втрутився лідер ельфів. Веора, так її звали, вирішила, що люди, навіть навчені магії, не будуть загрожувати ельфам. А у війні проти орків вони були занадто слабкі і без допомоги не могли обійтися. Таким чином, вона прийняла рішення, яке у наслідок коштувало їм життя – відкрити людям магічні таємниці їх народу. Люди вбирали знання як губка, обучаючись набагато швидше, ніж того очікували ельфи. Їх фізичні параметри були не настільки чудові, як у орків – однак постійна праця і боротьба всередині раси загартували людей.

Вони були умілими і майстерними воїнами, і найголовніше – вони були настільки численні, що скоро людська армія стала великою силою.

Глава Х. Друзі і вороги.

І розпочалася війна. Альянс людей та ельфів потрохи досягав своєї мети – скинення орчої експансії. Коли перевага у цій війні склонився у сторону Альянсу, дварфи відреклися від орків, які програвали у користь людської армії, розпочавши поставки війського обладнання людям. Тепер, будучі одягненими у найміцнішу броню і будучі озброєними найгострішими дварфовскиим клинками, люди могли перемогти орків і без втручання зі сторони ельфів. Ельфи відчули небезпеку, і хоча Альянс продовжував свій переможний хід, вони відчували, що сила людей зростає і виривається у них з-під контролю. І все ж вони навіть уявити собі не могли, щоб найнижча із рас – брудні люди – могла задумати піти проти великих ельфів.

Скоро орки були повержені, ельфи забули про людей і віддалилися від них, ті ж продовжували вивчати вищі форми магії. Оркам не залишилося нічого іншого, ніж підписати образливий для них договір про мир та повернутися у печери у північній частині Елмору. Лідер орків, сміючись в обличчя ельфам, сказав їм:

- «Дурні! Перемога належить не Вам, а цим безпородним свиням – людям. Як ви приборкаєте монстрів, яких самі ж і породили?»

Лідер орків оказався правим – і ельфи зіткнулися із новою загрозою, коли люди пішли на них війною. Але сили були нерівними – ельфи поступалися людям у всьому, і навіть в магії, яку люди опанували майже у досконалості. І знов на просторах землі розродилася битва однієї магії проти іншої. У кінці кінців, ельфи повинні були відступити до свого рідного лісу і сховатися у ньому від нападаючих. Там вони готувалися до вирішального удару по силам ворогу. Їх магія зростала багаторазово у цих лісах, і вони розраховували саме на цей козир у вирішальній битві. Але вони прорахувалися – людська армія були надто численною, щоб навіть ельфійська магія могла їх вразити.

Три дні ішов бій. Коли він закінчився і кровава пелена спала з очей, ельфи жахнулися. Більшість із них загинула, у той час коли люди усе наступали нескінченим потоком. І ельфи пішли у саму глибину лісу, наостанок магічними бар’єрами відділившись від іншого світу.

Ось так люди стали найвеличнішими завойовниками у світі.

<назад> <зміст> <далі>